Учням та батькам

Одвічна проблема: батьки і діти

Батьки і діти... Це вічний світ, у якому завжди було і буде багато важкого і непізнаного.

* * *

Чому у твого сина холодне серце, мати? Тому, що він за все своє хлоп'яче життя пізнав тільки одну радість - радість споживання. Він був щасливим, коли йому приносили радість, і не зазнав, не пережив величезного людського щастя - щастя творення радості для інших людей...

Я бачу свою найважливішу виховну місію в тому, щоб кожна дитина пізнала це величезне щастя і - це вже не страшно — була жадібним споживачем саме цього щастя.

* * *

...творення радості для людей - безмежне.

* * * 

Сядьте з дітьми біля вогнища, розкажіть їм про те, що ви бачили і переживали. Нехай і вас піднімуть крила мрії. Якщо у вас вистачить на це духовних сил, серце сина відкриється перед вами, він стане вашим другом.

* * *

Найголовніше, чого не вистачає важким дітям у сім'ї, - це людської турботи, ласки, доброти. Байдужість і егоїзм батьків робить їх жорстокими, калічить дитячу душу.

* * *

Запалюйте вогники людяності, дорогі батьки...

запалюйте вогники щастя, мої товариші вчителі.

* * *

Нехай увійде в серце твого сина краса праці. Відкрий перед дитиною цю красу.

* * *

Кого з нас, дорогі батьки, не тривожить те, що в окремих дітях ми бачимо байдужість до праці... як запобігти такій байдужості? Як зробити працю для дитини радісною і жаданою?

Треба наповнити працю дитини красою...

* * *

Нехай наші діти зрозуміють, відчують, на влас­ному досвіді переконаються, що прекрасне ство­рюється працею, що праця винагороджує людину красою. У створенні прекрасного — перше джерело працьовитості.

* * *

Громадянська зрілість не падає з неба і не укла­дається в паспорт у вигляді якогось додатка. її коріння сягають у дитинство й отроцтво. Нехай же буде сповнене житія твого сина-підлітка гро­мадянськими турботами й тривогами. Нехай він уже в роки отроцтва прокладе свою першу ріллю на ниві служіння народові. Нехай робить твій син

добро людям. Допомагай йому в цьому.

* * *

Радощі золотого дитинства... Скільки турбот у нас, дорослих, щоб діти не були обділені цими ра­дощами. Давайте ж, дорогі батьки й учителі, по­турбуємося ще й про те, щоб діти самі творили свої радощі, щоб радощі дитинства їм приносила праця.

* * *

Є праця, яка за самою своєю природою призна­чена для того, щоб виховувати добрі почуття, об­лагороджувати серце. Без такої праці і дитинство не дитинство, і радощі дитинства не повні. Дорогий батьку, придивися до життя свого сина, - чи є в нього ця праця? Чи залишає вона добрий слід у його серці? Якщо цієї праці нема - не все гаразд у вихованні твого сина. Подумай, що треба зробити тобі, щоб у дитини з'явилася праця, пройнята

сердечним піклуванням про живу істоту.

* * *

Залишмо в серцях наших синів красу людяності, дорогі батьки і вчителі.

* * *

Книга - могутній вихователь. Школа виховує у дітей любов до книги, знань, науки. Але нехай цей могутній вихователь іде поряд з дитиною і в сім'ї. Створюйте, дорогі батьки, духовне багатство сім'ї — сімейну бібліотеку. Нехай найдорожчим подарунком для твого сина буде книга, дорогий батьку.

* * *

Не бійся казати правду, не бійся відкрити перед сином своє серце, батьку. Пам'ятай, що поруч з тобою щогодини, щохвилини знаходиться вірний страж твоєї честі й совісті - твій рідний син... Пам'ятай, що на твоїх уроках, батьку, він перевіряє істинність ідеалів... Нехай пильний, допитливий, вимогливий погляд сина буде для тебе,батьку, чутливою стрілкою компаса, що вказує як треба жити.

Не ображайте те, що стало для вашого сина до­рогим.

* * *

Кожен учитель, кожен батько мріє про те, щоб його діти виросли допитливими людьми, щоб у юному серці запалав вогник жадоби пізнання. Але як запалити цей вогник? Треба розкривати перед дітьми книгу життя, живі, яскраві сторінки навколишнього світу. Нехай дитина сама перегортає сторінки цієї книги, нехай відчує себе шукачем і землепрохідцем. Від нас, дорослих, залежить те, щоб дитина відчула романтику, красу пізнання.

* % *

Як важливо, дорогий батьку, щоб твій син жив не тільки сьогоднішніми радощами, а й турботами про завтрашній день. Сьогодні цвіте сад, сьогодні наливаються золоті яблука, сьогодні достигає виноград - це добре, але треба закладати в родючий грунт насіння для створення радості тих, хто прийде до школи через кілька років, хто буде жити після нас. У турботах про завтрашній день народжуються перші патріотичні почуття.

А *

Дорогий батьку, придивися до життя свого сина: чи є в нього справжній друг? Чи є в світі жива істота, яка стала для нього безмежно дорогою, в яку він вклав частку своєї душі? Чи стиснулося від болю серце твого сина, коли в друга печаль, горе, нещастя?

* *

Що ти залишиш у серці свого сина, батьку? Ти повторив себе в своєму синові - у нього твої очі, твоє волосся, твої рухи... Але чи зможеш ти пов­торити в ньому свою душу, чи зможеш створити людину, таку ж красиву, як ти, і красивішу, ніж ти, - адже життя тече не по замкненому колу, а по висхідній стежині, що веде до вершини людської красй... Кожному молодому батькові, який переживає незабутні почуття хвилювання в ті хвилини, коли GHH робить перший крок по цій стежині, хочеться сказати: залиш, дорогий батьку, в серці сина свого моральне і духовне багатство поколінь, які завоювали свободу і незалежність нашої Батьківщини... Залишмо, дорогі батьки, в серцях наших синів усю красу навколишнього світу, все багатство наших сердець і сердець наших предків.

* * *

Там, де немає мудрості батьківського виховання, любов матері і батька до дітей нівечить дітей. Є багато різновидів цієї безглуздої любові, основні з них - це 1) любов замилування; 2) любов деспо­тична; 3) любов відкупу.

* * *

Дорогі батьки, пам'ятайте, що народити дитину - для цього великої мудрості не треба. Не треба особ­ливого розуму й для iforo, щоб задовольняти всі її

капризи та примхи. Те, що дитина з'явилася на світ, радіє сонцю і світлу, - не якесь чудо і не якась заслуга дитини. Не перетворюйте дитину на іграшку. Діти люблять гратися, але не люблять, коли ними граються, перетворюючи їх на іграшку.

* * *

...заповітне бажання кожного батька, кожної матері - щоб дітям хотілося добре вчитися. Чим же пробудити це хотіння, бажання? Воно має своїм джерелом бажання принести матері і батькові радість. А це бажання пробуджується в дитячому серці лише тоді, коли дитина вже пережила, зазнала радощів творення добра для людей... примусити дитину добре вчитися можна, спонукавши її до добрих вчинків для блага людей, зміцнивши в її серці чутливість до навколишнього світу, ви­ховавши здатність пізнавати душевний світ іншої людини серцем.

* * *

Що ми залишаємо в серцях своїх синів, батьки? Давайте частіше ставити самим собі це запитання. Будемо залишати в серцях своїх синів моральні цінності, створені, добуті, вистраждані трудовим народом за його багатовікову історію, за століття

боротьби, що утверджує високу гідність Людини.

* * *

Чим старша дитина, тим ширший світ її осо­бистого життя і тим більше обмежуються рамки прямого втручання батьків. Якщо у дошкільному і в молодшому шкільному віці дитина простодушно розповідає матері і батькові про всі свої «таємниці», то підліток чи юнак вже набагато стриманіший у розкритті свого особистого світу і дуже хворобливо переживає спроби батьків прямо вторгнутися в нього.

Тут потрібен зовсім інший підхід, який ґрунту­вався б на зрослій повазі до особистості підлітка, юнака, на визнанні його незаперечних прав. Тоді не буде відчуження між батьками і дітьми як у

молодшому, так і в старшому віці.

* * *

Авторитет батьків залежить від багатьох умов. Однією з таких неодмінних і важливих умов є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада - це не тільки право, а й мистецтво.

* * *

Сім'я стає могутньою виховною силою, що об­лагороджує наших дітей лише тоді, коли ви, батьку й мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім'я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей.

* * *

Умійте творити велике, безцінне, духовне ба­гатство подружнього життя - взаємну любов — справжню людську любов, любов красиву і благо­родну, чесну й віддану. Це сонце, що гріє і світить вашим дітям.

звеличувати й - найтонше й найміцніше, наймудріше й

* * *

Умійте берегти й шанувати, удосконалювати людську любов найпримхливіше, найтендітніше найкрихкіше й наймогутніше, найблагородніше багатство людського духу.

Не тільки виховувати, а передусім виховуватись - от що важливо.

* * *

Навчити дорожити життям - це той стовповий

корінь моральної поведінки, від якого живляться

віти чутливості, сердечності, турботи про людину.

* * *

Дорогим для людини стає те, у що вкладено сили душі. Якщо ви, мати, хочете бути своєму синові, своїй дочці найдорожчою в світі людиною, одухотворіть її прагненням творити радість, щастя для вас же.

* * *

Що ми залишаємо в серцях своїх дітей - зали­шаємо своїми ділами й словами, вчинками й по­чуттями? Чим ми запам'ятовуємося нашим дітям, чим підносимо себе в їхніх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, здатна закарбувати в душах наш образ - образ справжньої людської краси. Ця сила - велике ба­гатство людського духу - любов. Творімо ж це ба­гатство своїм життям. Є воно в наших батьківських серцях - є чим виховувати дітей.

* * *

Для люблячих батьків немає нічого дорожчого, як дитина. Це - вічна істина, бо сенс життя людсь­кого в тому, щоб повторити себе в новій людині, повторити на вищій основі, підняти дітей своїх на вищий ступінь розумового, морального, естетично­го розвитку, ніж досягли ми самі, батьки.

* * *

Шановні молоді батьки, пам'ятайте, що здоров'я і розумовий розвиток ваших дітей залежить від вас. Пам'ятайте, що створення людини - це не просто біологічний акт. Людина тим і відрізняється від тварини, що вона усвідомлює свою діяльність,

включаючи і повторення самої себе в дітях.

* * *

Забуваємо ми часом, що жива істота народжена людиною, ще не є людина, людиною її треба зро­бити; кожна людська істота, як тільки вона нав­чилася мислити і відчувати, рушає до тієї криниці, яка називається щастям - людським щастям. Кожен прагне щастя, та далеко не кожен трудиться, щоб поглибити цю криницю, відкрити в ній нові джерела.

* * *

Творення людини - найвище напруження всіх ваших сил. Це і Життєва мудрість та майстерність, і мистецтво.. Діти - не тільки і не стільки джерело щастя. Діти - це щастя, створене вашою пра­
цею. Пам'ятайте це - і ти, юначе, що із завмиранням серця чекаєш години побачення з коханою, і ти, молодий батьку, у кого в колисці вже співає свою віковічну пісню дитина, і ти, посивілий, умудрений радощами і тривогами сімейного життя, батько дітей і дідусь онуків своїх.

* * *

...перевір себе, завтрашній батьку, чи вистачить у тебе моральних сил на цей нелегкий труд - все життя любити свою дружину, все життя творити її красу, красу дітей, повторюючи в них усе найкраще, що є в тебе, перевіряючи самого себе за своїми дітьми, адже діти - це перші наші вихователі.

* * *

Коли б мене запитали: у чому справжня мудрість вихователя - батька, матері, педагога -я б відповів: в умінні дати дитині щастя. Щастя дитинства - це спокійне вогнище, яке дає тепло і їжу, але вогонь цей може перетворитися і на катастрофічну пожежу. Все залежить від того, як ви керуєте цим вогнем, дорогі батьки. У мудрості бути кочегаром біля цього вогнища - по суті, вся мудрість виховання.

* * *

...Тільки-но людина криком оповістить світ про своє народження, починаються її вчинки, почи­нається її поведінка. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, усміхається їй, і її перша невиразна думка, якщо тільки можна назвати її думкою, - це відчу­вання того, що мати (а потім і батько) існує для її радості, для її щастя. Людина спинається на ноги, бачить квітку й пурхаючого над нею метелика, бачить яскраву іграшку - і мама, і тато радіють, коли він, син, радіє... Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо поведінка, вчинки, інтереси маленької людини продовжують диктуватися тільки її потребами - людина калічиться. У неї розвиваються ненормальні підвищені вимоги до

життя і майже повністю відсутні вимоги до себе.

* * *

...все-таки роль батька у вихованні дітей, у тому складному оркестрі, який називається духовними відносинами матері й батька, в тій єдиній силі, що веде дитину на шляху життя, - особлива. Роль батька визначається його відповідальністю. Батько, який уміє бути відповідальним, зобов'язаним, повинним, справжній мужчина. Його воля стає силою, здатною дисциплінувати думку, почуття, бажання дітей. Взаємини в сім'ї історично склалися так, що праця батька, який має на меті турботи про здоров'я, благополуччя, життя дітей, стає осереддям його моральності. Чим більша і радісніша ця праця для мужчини, тим благородніше його модальне обличчя як Чоловіка і Батька. Радісний і бажаний труд батька робить істоту чоловічої статі справжнім Мужчиною.

**********************************************************************

Почуйте серцем голос вашої дитини

Мета. Переконати батьків у тому, що любов до дитини, повага до неї, до її почуттів, взаєморо­зуміння - запорука виховання в сім'ї.

Обладнання. Виставка картин учня, фотомонтаж «Наше життя», виставка робіт з професії.

Класний керівник. Шановні батьки! Сьогодні у нас незвичайні батьківські збори. На них присутні члени адміністрації, гості. Сьогодні ми поведемо розмову про наших дітей, про взаєморозуміння в сім'ї, про глибоку невичерпну батьківську любов. Батьки b діти, діти і батьки -Життя земного нерозривне коло. Спливає час, минають роки. Воно ж не розривається ніколи!


Тема наших зборів: «Почуйте серцем голос ва шої дитини». Почуйте тонкі струни дитячої душі, підтримайте, коли їй важко, розділіть з нею радість перемоги і горе невдачі. І тоді ко лись настане той час, коли дитина віддячить вам за вашу доброту. Для добрих і люблячих батьків немає нічого дорожчого за дитину. Це вічна істи на життя. * „


Кожна людина у думках повертається у минуле. Давайте і ми заглянемо туди. Дорогі батьки, згадайте ту мить, коли ви чекали першої посмішки, першого слова, першого кроку від своїх дітей. Ніколи' не забудеться той день, коли ви разом переступали поріг школи. Але минули роки, і ось вже наступила рання юність. І тут, мабуть, доречно згадати таку японську мудрість про те, що до трьох років до дитини треба ставитися, як до Бога, до восьми років - як до раба, а далі -як до рівного собі. В цьому закладено великий зміст такої нелегкої справи, як виховання. Для наших дітей наступила пора ранньої юності, така чудова і непроста пора в житті людини.


Рання юність - період становлення людини, формування своєї життєвої позиції, усвідомлення себе, як особистості. Це період перших почуттів між людьми: дружби, закоханості, любові. Це період, коли у наших дітей зростає почуття самостійності, з'являються інтереси і переживання, які приховуються від батьків. Будь-яке зауважен- , ня чи порада з боку батьків сприймається агресивно. Батьки у розпачі, такого з сином ніколи не було, а вчені стверджують, що 86% батьків в цьому віці конфліктують з дітьми.


Багато конфліктів, непорозумінь відбувається тому, що батьки і діти щодо багатьох питань пов­сякденного життя мають різні погляди. Питання можуть бути різноманітні: чи гарна музика, чи як проводити вільний час, з ким дружити, скільки дивитись телевізор, як витратити гроші. Діти ви­магають до себе великої уваги і поваги. Не минула ця проблема і нас з вами. Коли в одній з бесід постало питання про непорозуміння з батьками, то в групі не знайшлося жодного учня, який би не конфліктував з ними.


Та як не прикро, а однією з головних причин виникнення конфліктів є несправедливість, грубість, нетактовність батьків. Уявіть собі, що дитина захворіла і тоді все стає навпаки: увага матері, виконання будь-яких бажань. Адже це так просто. А дитина хотіла б бачити це щодня. Чи знаєте ви, що причиною захворювання дуже часто стає якась психічна травма, пов'язана з сімейними конфліктами, розлученням батьків. Але батьки не завжди замислюються над тим, які наслідки має залишення батьком чи матір'ю родини. І в своє виправдання батьки говорять про те, що дитина ще дуже мала, щоб все це зрозуміти, або достатньо - доросла, що сама може все це правильно оцінити.


Не завжди дитячі вчинки викликають у нас захоплення. Буває дуже складно зрозуміти дитину, знайти спільну мову з дорослими дітьми. Родина поступово втрачає своє значення в порівнянні з друзями-однолітками. Вони вважають, що батьки обмежують їх свободу, лишають права на власну думку, не дають їм самостійно приймати рішення. Наступає перебудова у стосунках з батьками. Доля взаємин з дітьми - в руках батьків. І ось тут практика показує, що батьки дуже часто неготові до того, аби їхні діти стали дорослими. Син, який ще вчора ділився з вами переживаннями, несподівано став замкненим і роздратованим. Мати в розпачі: «Це мій син. Я його виростила. Скільки сил і нервів віддала. Я повинна знати про нього все. Я - мати, і маю на це право». Батьки починають постійно нагадувати дітям про їхню «чорну невдячність». Дуже складно і важко спілкуватися з дітьми, особливо коли вони стають вже дорослими, з ними навіть важко жити під одним дахом: годинами слухають дику музику, вечорами ідуть з дому невідо-


мо куди, одягаються в порвані джинси. А на всі вмовляння ть. погрози або мовчать, або огризаються. Ви в повному відчаї: чи можна з ними якось дійти до згоди, якою вже мовою розмовляти аби вони зрозуміли, що їм зичать добра. Можна, якщо ви, батьки, переглянете свою власну поведінку, почнете поважати їхню думку, не бу­дете постійно критикувати їхніх друзів, їхню манеру одягатися. Ви маєте змиритися і з тією музикою, яку вони слухають, і дозволити вдягатись так, як вони бажають.


Батьки замість докорів»„повинні,дати, їм якнайбільше любові, не обмежувати їхню самостійність, бути відвертими, говорити про свої почуття.


(Один із учнів зачитує «15 дитячих прохань» від імені всієї групи).


Почуйте серцем голос вашої дитини!


(15 дитячих прохань)


1. Окрім їжі, дайте мені тепло, сердечність, безпечний спокій і вашу любов.


2. Не розбещуйте мене, цим ви мене псуєте. Я добре знаю, що необов'язково давати мені все, що я вимагаю.


3. Не бійтесь бути вимогливими зі мною.


4. Не покладайтесь на силу у стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що зважати тре ба лише на силу.


5. Не давайте обіцянок, яких ви не зможете виконати - це похитне мою віру у вас.


6. Не засмучуйтесь від моїх слів: «Я не буду цього робити!». Я просто хочу проявити свою самостійність.


7. Не змушуйте мене почувати себе меншим, ніж я є насправді.


8. Не повчайте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну більше уваги, якщо ви скажете мені спокійно і віч-на-віч.


9. Не читайте мені «нотації», бо я і сам добре знаю, що «добре», а що «погано».


10. Не вимагайте від мене пояснень, навіщо я це зробив, бо я і сам цього не знаю.


11. Не намагайтесь відчепитися від мене, коли я ставлю якісь питання, якщо ви не даватимете відповіді, я шукатиму їх на «стороні».


12. Ніколи не натякайте, що ви чесні і безгрішні.


13. Не забувайте, що я не можу успішно жити без розуміння і підбадьорювання, але чесна похвала іноді все ж забувається, а про'чуханка


14. Ставтесь до мене так, як ви ставтеся до своїх друзів. Тоді я також стану вашим другом.


15. Крім того, я вас так сильно люблю. Будь ласка, ставтеся до мене з такою ж любов'ю.


Вчитель. Шановні батьки! Якщо у вас вже дорослі діти, то настав час придивитися до себе, до власної поведінки.


У сімейних стосунках неприпустимі крики і образи. Дуже важливо в цей час встановити щирі, побудовані на довірі стосунки. Своїм ставленням показуйте, що їх переживання - це і ваші переживання, що ви їх любите такими, якими вони є. Пам'ятайте, перш ніж сперечатися, потрібно вирішити, чого ви насправді прагнете:виплесну— ти негативні емоції, чи вирішити проблему. Демонструйте дитині ваше розуміння, готовність завжди допомог™. І не забувайте слова В. Сухом-линського: «Якщо ви хочете, аби син прийшов до вас за допомогою, відкрив вам свою душу - бережіть саме ті куточки душі, дотик до яких він сприймає особливо хворобливо».


Шановні батьки! Ви звичайно любите своїх дітей і бажаєте їм тільки добра.


(Батьки зачитують лист-звернення до дітей).


«Батьківські поради»


Дорогі діти!


Ваші батьки звертаються до вас з колективним листом своїх прагнень!


1. Співпрацюйте з нами. Простягніть нам руку


допомоги і зрозумійте, що ми ростемо разом з вами.


2. Пам'ятайте, що серйозне ставлення до навчання означає, що ви правильно обираєте свою життєву дорогу.


3. Ми не завжди були батьками, а стали ними після вашого народження. Як батьки, ми — ваші ровесники. Від нас залежить, якими ви станете, але і від вас залежить, якими батьками будемо ми.


4. Пам'ятайте, ми, дорослі, не менше за вас по­миляємося, й інколи самі є безсилими. Будьте ве­


ликодушні, якщо іноді ми не на висоті.


5. Дуже хочеться, щоб ви не ображали нас своєю неуважністю.


6. Спробуйте любити нас навіть тоді, коли ми


помиляємося. Батьки - не Боги і не ангели.


7. Намагайтеся ставитися до нас, як до рівних собі.


8. Учіться самостійно приймати рішення, а ми будемо любити вас незалежно від того, правильні вони, чи ні.


9. Не копіюйте нас, підходьте до кожної справи творчо, будьте самі собою.


10. Нам теж потрібен відпочинок. Поважайте наших друзів, як ми ваших. P.S. Ми





любимо вас!